Оринка Григоренко

Муніципальний театр "Київ" минулого тижня прибув до Прилук домовлятися про виставу "Циліндр" на 23 березня 2010. Валерій Нєвєдров – актор-режисер "Києва" і народний артист України, Петро Сова – актор і зростаючий режисер, Олена Очеретіна – продюсер та дружина пана Валерія. У листопаді 2009-го вони ставили в Прилуцькому міському Будинку культури мюзикл "Тарас Бульба". І оскільки відчули тут, що називається, благодатний духовний ґрунт для посіву театрального зерна, вирішили повернутися й подарувати місту ще дві вистави: дитячу – "Троє поросят" і еротичну комедію "Циліндр". Заразом із підписанням деяких необхідних документів у Прилуцькому міськвиконкомі вони мали ще прес-конференцію в арт-кафе "За двома зайцями".

Оринка: Чим відзначився Ваш попередній приїзд до Прилук? Як почувалися Тарас Бульба і син його Остап на нашій сцені?

Петро Сова (виконавець ролі Остапа): Ой, хвилювався тут, удома, найбільше. Знав, що в залі багато родичів, знайомих, батьки зрештою. У рідному місті виходити на сцену, як виявилося, набагато важче, ніж у Києві, наприклад. Там упевнений, що ніхто тебе не знає, і після вистави, після одкровення, після щирості, з котрою віддаєш себе аудиторії, ви розбіжитеся - і все. Це як у купе, коли двоє можуть поговорити про найпотаємніше і вийти кожен на своїй станції. А в Прилуках, та ще й у ролі Остапа: на сцені – батьки сценарні, в залі – батьки справжні. Відчуття відповідальності величезне, тіло дрижить. Бій на шаблях у мене замало натренований був, як для такого схвильованого стану. Думалося: вже одного разу Марильця мені скроню розсікла шаблею, то й нині хоч би травм уникнути. Після вистави ще з півгодини відходив. Люди вітають, а я...

Валерій Нєвєдров (виконавець ролі Тараса Бульби): Щодо Петрового хвилювання я розкажу:в тій сцені, де Остап з батьком б`ються – випробовують сили один одного, хапаюся я за сина, а він – за мене. Намагаємося перештовхнути-перевернути один одного. Відчуваю: Петро мене добряче схопив раз, схопив удруге, – постарався хлопець, сцена якісна вийшла. А після вистави як підкотив я рукави вишиванки, як глянув, а в мене руки в здоровенних синцях.

Оринка: Ого, акторська професія не така вже й безпечна. А цього разу, як привезете виставу "Циліндр", знову будуть бої, танці й переодягання, і як не у вовчі шкури, то в що?

Петро Сова: Розумієш, наступна вистава - то комедія. Її режисером є інша людина – це Кость Лінартович. Вона побудована на психологічних моментах, а не на візуально-розважальних. До речі, у "Циліндрі" грає син режисера Дмитро. У вісімдесятих роках цю виставу вперше показав світові київський Молодий театр, у котрому й працював тоді наш Валерій Нєвєдров.

Оринка: Знаєте, офіційний опис вистави можна глянути в Інтернеті чи в програмці. А от для вас, як для акторів, про що вона?

Петро Сова: Вона про компроміс: її герої прикидаються – хто, наприклад, проституткою, а хто й мерцем – і "розводять" навколишніх. Там мільйонер потрапляє на гачок, але зорієнтовується в ситуації, знаходить у собі сили і змушує всіх грати за його правилами. Показує, що де брехня – там немає перемоги...

Валерій Нєвєдров (до Петра): Ти ж скажи, що образ цього мільйонера – саме твій образ, котрий є визначальним. Він виводить людей на роздуми: чи не пора зупинитись; піднімає тему вибору - жити з благородством чи без...

Петро Сова: Вибір шляху свого – справжнього чи несправжнього... Кость Лінартович – це режисер, котрий робить акценти на змістовних психологічно сценах. Звісно, візуально він витримав інтер`єр у стилі італійського неореалізму, точно так, як описано у Едуардо де Філіппо – автора твору.

Валерій Нєвєдров: ...Але при тому актори не грають штучно італійців, котрі забагато шумлять і розмахують руками. Кость подає реалістичних персонажів. Таких дуже хочеться грати уже тоді, коли маєш досвід, прожив добрий шмат віку, щоб для душі, щоб зі сцени з аудиторією поговорити про вічне. Така гра потребує праці над собою, звертання до моментів із власного життя, до великого внутрішнього переживання, котре передасться глядачеві й спонукає його до переоцінки цінностей. Тому це дуже "нерівна" вистава: то багато рухливостей і ритмів, то раптом повна тиша...

Петро Сова: Найчуттєвіший момент – коли так тихо, що починаєш вловлювати дихання залу. Ніби всі глядачі поряд, на сцені... А потім люди переймаються тишею. Реагують...

Валерій Нєвєдров: Головне в цьому всьому, щоб була логіка поведінки персонажів. Щоб те, що на сцені, "чіпляло" людей у залі. Бо ж чому саме зараз іде ця вистава і чому люди йдуть на цю виставу? Бо вона актуальна. Буває, підходять глядачі й кажуть, що вони впізнали себе і свої "домашні" ситуації. Дякують, бо щось для себе вирішили.

Петро Сова: Знаєте, стримане "Я Вас бачив – велике Вам спасибі" – це найбільша нагорода для актора.

Оринка: А букети від родичів і "хіхоньки" від шанувальниць? До речі, Петре, Ви одружені?

Петро Сова: Ой, я забороняю родичам нести мені квіти на сцену. Як на мене, це смішно виглядає. Щодо шанувальниць: ці всі "цвіточки" й "ахи-охи" я не сприймаю. Не вірю. Уже неодружений. Але зовсім не хочу про це говорити.

Оринка: Пробачте. А багато родини в Прилуках маєте? Як вони сприймають Вашу акторську діяльність?

Петро Сова: У батька мого п`ятеро сестер і четверо братів, – то рахуй, майже півміста родини. Батьки були на виставі "Тарас Бульба", то мама казала:"Ой, молодець! Я так хвилювалася, коли ви шаблями махали".

Валерій Нєвєдров: Та й не тільки Петрова мама. Усі хвилювалися. Після останнього бою і поклону за куліси зайшов Ігор Курган, керівник ПМБК, і сказав, щоб був вражений нашим перевтіленням. До речі, це ж ми ПМБК і за минулий приїзд вдячні, і цього разу. Вони нас так гарно приймають і в усьому підтримують-допомагають.

Оринка: А з ким із прилучан, крім ПМБК, театр "Київ" іще контактує-співпрацює?

Валерій Нєвєдров: З "Новим театром" і його режисером Артемієм Аніщенком. Ось виясняємо тонкощі оформлення документації, щоб подати "Новий театр" на здобуття звання муніципального. Плануємо створити спільну постановку. Я собі думаю, що можна втілити мій задум по "Білій гвардії" Булгакова, а ось Ігор Павлюченко мені подарував "Пурпурові вітрила" Гріна в дуже гарному українському перекладі. Якийсь компроміс знайдеться. Та й своїх вистав у нас немало: "Фракція", "Ілюзія обману", "Моя дружина – брехуха". Є у нас молоді режисерки: Настя Тітова з постановками Чехова «Пропозиція» та «Ведмідь» і Тамара Трунова з виставою "Стомлюватись і радіти". Почали працювати над п`єсою-абсурдом "Пригоди ведмедиків панда" Вішника – це про дев`ять днів душі убитого чоловіка, до котрого приходить смерть в образі коханої жінки, і збувається його заповітна мрія... Так ось же й Петро навчається на режисерському – працює над втіленням у життя свого першого проекту. Розкажи, Петре.

Петро Сова: Це постановка по Едварду Олбі – в оригіналі "The Zoo Story", де є різка розмова, провокація, ніж, убивство. Вона про філософію зашореного безпросвітного життя людини у мегаполісі.

Наговорили ми з паном Валерієм і з Петром набагато більше, ніж тут написано. Ще було про співпрацю режисерів і акторів, про заповітні мрії та про колибу в Карпатах.

- А знаєте, Ви прийдіть не тільки на "Циліндр". Подивіться ще й "Троє поросят". Як казала одна дівчинка: "Я стільки разів читала, я так добре знаю казку про трьох поросят…Зовсім не сподівалася, що буду з таким захопленням дивитися її на сцені!"– мовила на прощання пані Олена Очеретіна.

За матеріалами сайту Град Прилуки

Коментарі відсутні

Будь-ласка, залогіньтеся для додавання коментарів